100-річчя революції...

    Знову прийшов час досліджувати... Учні 11-го класу - Майдан Артем та Ляховець Марина, займаються написанням наукових робіт, приурочених 100-річчю Революції 1917 року.  

І знову ХОМА...

   У Красилові відбувся міжрайонний етап змагань клубу веселих та кмітливих Молодіжного патріотично-правового руху «ХОМА». 
«Хомівці» визначали кращих у трьох конкурсах — візитівка, розминка та музичне домашнє завдання. 
   Хмельницький район представляла команда "Всі свої", Малиницького НВК.
Виступ учнів визначався неабияким артистизмом, гумором та професійністю виконання номерів.

"Духовий оркестр села Малиничі, як сучасний символ української музичної традиції"

Пошукова група «Пролісок» (Карпов Євген,   

Піндак Єгор, Мороз Анна, Сівак Назар) учні                     

6 класу Малиницького навчально-виховного

комплексу Хмельницького району

"Духовий оркестр села Малиничі, як сучасний символ

української музичної традиції"

Село Малиничі це одне з мальовничих сіл Хмельницького району, зі своєю історією та неймовірною подільською красою. Саме тут заснований духовий оркестр Малиницького будинку культури, який вже понад двадцять років успішно діє, як осередок музичного мистецтва села. Важливо зазначити, що окрім музичного мистецтва, ми в своїй роботі хочемо розкрити мистецтво людських взаємин, яке являється вагомим чинником у діяльності  духового оркестру нашого села.

Наше дослідження бере свій початок з буремних 90-х років. Саме в цей час відбулося формування духового оркестру. Ініціатором заснування колективу, а згодом і його музичним керівником став Піндак Анатолій Гнатович. Його музичним інструментом є – баритон. Анатолій Гнатович відноситься до тих членів колективу, які отримали музичну освіту в музичній школі міста Хмельницького. Там він навчався зі своїми друзями, а згодом і товаришами по колективу Яцишиним Віктором Борисовичем (баритон) та Гуцулом Олександром Васильовичем (бас). Саме це тріо, після закінчення школи деякий час були кадетами при військовому духовому оркестрі міста Хмельницького.

Решта членів колективу здобували музичну грамоту при школі, так як мали гарного вчителя музики: Гулячик Василь Анатолійович (тенор), Черкас Віталій Дмитрович (тромбон), Даньков Микола Петрович (труба), Козіцький Віктор Анатолійович (труба), Левків Василь Володимирович (труба), Мандзій Сергій Данилович (труба). Проте це не стосувалося Сівака Леоніда Володимировича, який самостійно опанував барабан та з легкістю увійшов до складу колективу. Так і сформувався духовий оркестр з десяти постійних учасників.

         Основною ідеєю створення колективу став додатковий підробіток. В селі такі колективи дуже цінуються, так як вони дуже потрібні під час весільних обрядів, та й під час самого весілля жива музика залишається досить актуальною. Духові оркестри, також, були невід’ємною частиною похоронних процесій.

         Сьогодні духовий оркестр це візитна карткам села Малиничі. Наше село дуже веселе і має активну та дружню громаду. Тут проводяться церковні свята, районні урочистості, ярмарки та найбільш масштабним є свято села, яке щорічно святкують в жовтні на Івана Богослова. Жодне свято не проходить без виступів колективу духового оркестру.

         Це дружні «хлопці», хоча і більшість з них вже давно дідусі. Ми не лише пишаємося ними, але і захоплюємося тим, що не зважаючи на те як іноді важко живеться українському народу, ми не втратили головне, те що є в душі кожного українця тяга до прекрасного. Можливо це тяга втопити біль та втамувати втому, але вона робить нас унікальним народом. 

Духовий оркестр села Малиничі – це те творче джерельце, яке зберігає автентичність нашої культури. Воно повертає нас до тих славетних часів, коли українська пісня, українські музики, лунали в кожному кутку села, коли зламані, але сповненні надії люди черпали сили в прекрасній музиці.

Сьогодні нам часто не вистачає такої народної творчості, а вона, на нашу думку, значно б згуртувала нашу націю. Можемо це підтвердити прикладом нашого дружнього села.

Вважаємо за потрібне досліджувати та популяризувати діяльність таких колективів, задля заохочення майбутніх поколінь, задля збереження музичної традиції.

РОБОТА
ТЕЗИ

Стежками історії рідного села - Малиничі!

Склеп родини Маковецьких

Малиницька Мадонна

Реалізація давніх задумів, або урок узагальнення по темі "Стародавній Рим"

Зразковий День народження.

 Молодіжний рух ХОМА відсвяткував своє 3-річчя. Учасники ініційованого поліцією Хмельницького об’єднання молодих та активних цей день відзначили по-своєму. З усіх куточків краю вони з’їхалися до обласної філармонії, аби похизуватися власними талантами і, заодно, навчити юнаків та юнок, котрі до ХОМи поки не вступили, законослухняності і правосвідомості.
Хмельницькому об’єднанню молодих та активних – 3 роки. День народження поліцейського руху зібрало кращих з кращих юнаків та юнок з усієї області. Діти хизувалися талантами і, заодно, навчали однолітків правосвідомості і законослухняності. Це робили не випадково. Бо виховання правильних цінностей серед однолітків – саме те, чого прагнуть «хомівці».
За три роки існування ХОМА налічує дві з половиною сотні учасників. Поліцейські, котрі, власне, і виступили з ініціативою створення молодіжного поліцейського руху у краї, неабияк пишаються власним творінням.
Позитив у створенні такого собі молодіжного осередку патріотизму і свідомості відзначають і в обласній Службі у справах дітей. Кажуть, усі заходи, організовані «хомівцями» виховують справжнього українця.

75 річниця визволення Поділля

Через два тижні після початку війни - 8 липня 1941 року – німецькі військові окупували Проскурів. В місті почав діяти кривавий режим терору і грабежу. Людей розстрілювали, виганяли в рабство, а всі цінності краю вивозили у  Німеччину. Для винищення населення і військовополонених німецькі військові створювали концтабори, гетто і тюрми.

Восени того ж року в Проскурові почала діяти підпільна організація, учасники якої проводили не тільки пропагандистську роботу, оскільки працювали в підпільній друкарні, а й здійснювали диверсійні операції на залізниці, готували партизанів та збирали зброю й медикаменти.

Загалом, у німецько-радянській війні в області брали участь понад 20 тисяч чоловік, 37 партизанських загонів, об’єднаних у п’ять партизанських з’єднань.

Визволення Поділля від ярма загарбників розпочалося в січні 1944 року.

Першим населеним пунктом, визволеним Червоною армією, було село Ганнопіль Славутського району. Це сталося 1 січня 1944 року. Разом з партизанами краю було звільнено Славуту, Плужне, Ізяслав. 11 лютого 1944 року штурмом взято Шепетівку   

4 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту перейшли в наступ, розпочавши Проскурівсько-Чернівецьку операцію

У ході даної операції, бої вже точилися на підступах до міста. Німецька армія стримувала наступ 1-го Українського фронту на річці Бужок, це фактично 10 – 15 кілометрів на північ від Проскурова. Німецькі військові сильно укріпили місто: вкопали в землю танки для стрільби, створили розгалужену систему мінних полів, а також зігнали достатньо велику частину артилерії. Адже Проскурів вважався стратегічним пунктом для німців, в ньому були розміщенні штаби групи гітлерівських армій, а також містом пролягала важлива залізнична лінія, через яку здійснювали забезпечення технікою та продуктами харчування всі південні формування армії Німеччини.

У березні 1944 року партизанський загін ім. Чапаєва з'єднався з регулярними частинами Червоної Армії і брав участь у визволенні району від німецьких військ.    

В ніч з 24 на 25 березня радянські війська вирішили вдарити штурмом і ще в обхід кинули 2-гу повітряно-десантну дивізію, яка обійшла місто в тил і взяла в оточення. І вже на ранок Проскурів був звільненим.

Бої точилися на вулицях міста, але не були значними, тому що, в принципі, німці зрозуміли, що можуть потрапити в оточення і тому почали виводити свої війська.

25 березня 1944 року частини 1-ї гвардійської армії у взаємодії з танкістами 3-ї гвардійської танкової армії та льотчиками 2-ї повітряної армії оволоділи обласним центром – Проскуровом.

25 березня 1944 року радянські війська визволили також: Чемерівці,  Городок, Сатанів, Деражню.

26 березня 1944 року прапор  Перемоги замайорів на башті міської ратуші міста Кам’янця-Подільського.

До 4 квітня 1944 року вся територія області була визволена від німецьких військ.

За блакитні небеса Поділля перестали битися від свинцю і металу 29 916 сердець воїнів-визволителів.

Після визволення краю розпочалася наполеглива праця подолян з відбудову зруйнованого господарства.

Загальні людські втрати складають по Хмельницькій області 434 тис. осіб.

Смертоносна лавина, знищуючи все живе, залишаючи по собі згарище і руїни, кров і сльози, двічі прокотилася теренами краю: спочатку із заходу на схід, а потім у зворотному напрямі. Цей страшний апокаліпсис ХХ століття палахкотів на Подільській землі 1 010 днів та ночей. Жорна воєнних та повоєнних лихоліть стерли з нашої землі багато сіл і родин, а з ними канула у вічність пам'ять про кожну людини.

Тому сьогодні, в 75 річницю визволення Поділля, хочу побажати всім нам миру. Бо саме в ці дні гранично ясно, що для країни побажання миру є найголовнішим.

Мир вам!

І слава Україні!